сьогодні і завжди

Адам

це не
бо крається тріщинами
це не
бо кається
це сльози с
тікають
долу
гострі як піки
ві тер
від пер
це
ребро-цебро
веселки
ці очі - калюжі без риб
ні
ці вуха - вишкіре
ні
шиби-будинків
бруд
ні
брухт?
брут!
і
ти

твоя

хода
легка
як струмки
автівок
що стримлять
ринвами
доріг
хто ти?
ти хто?
що волає у парасолі
щодуху
Алло?
Алло?
це хто?
це
не
бо
г

З непокритою головою

крізь важкі долоні ночі цієї
кидає місяць сніжками в мене
і ховається тишком одразу
за товщу хмар, позираючи краєм ока
чия не відвернувся,
і сніжки дрібні мов пудра цукрова
всипають голову мою,
що просить волосся.
від того і холодно їй,
бо замість лісу густого -
пошерхла земля, затерта платівка,
а сніжки кружляють і падають в очі.
хрумтять на зубах, тануть на язиці,
вимальовують химерні фігури на тілі ночі.
дзвіночки дзвенять -
прийшла Коляда.
Христос народився - славімо його.
у тіні дерев знайду я притулок,
а даліяк буде.
маю для Малого м"ятну жуйку в подарунок .
сірники, кілька гривень, піду ще й на них куплю пиріжка,
а ще маю любов,
а це єдине, що мені треба насправді,
як і тому Малому,
як і місяцю, що досі ховається,
і деревам, і ліхтарям,
що як можуть затримують сніг,
аби не мерзла моя голова.