Я і дорога, і правда, і життя.
(Івана,14)
Це найостанніше цього року листя акації
поважно плистиме горілиць над глевкою землею
знесилене
над побиті колін моїх тонкі прямокутники
над осяяні очима хрести церкви Катерини
над вечір сонний закутаний у теплий шарф
над понурі шиферини - сірі кепки будинків
над вулицею де я спіткнувся був
об камінь науки
і пустив за вітром свої конспекти - паперових пташок
істинно вам кажу
над цим усим
плистиме той листок пожухлий
дірявий
як байдарка вкрадена вітром що не має гребця
як просмалений недопалком сведер
потріпаний
як державні стяги, забуті на стовпах після Дня Незалежності
так повільно і мовчазно над вулицею Правди вмирає осінь
Над вулицею Правди, де гучно брешуть собаки
Над вулицею Правди де хропе хмільне сонце щоночі
Над вулицею Правди де молитви найперше потрапляють в печінки
щирих вуличних філософів
Над вулицею Правди
де у неозорому, щільному дощовику туману
тужливі краплини глоду у звивистих сухоруких осінніх гілляках нависають
над срібними головами рибалок, що несуть вудки мов списоносці
переможно до Яхт-Клубу
Вулиця Правди коротка, влучна, нещадна, мов арбалетний болт
впивається в груди синього на зупинці трамваю
де
двійко божих контролерів Павло та Іванка
витягують на світ і дарують
кількоро абонементів на коштовні двотижневі курси Спасіння душі
теплотрасним подвижницям Валентині, Надії, Любові та Вірі.
Над вулицю Правди
Над рапсодію
листа
Франца
акацієвого
