сніг лапатими широкими грудьми

***

сніг лапатими широкими грудьми

лягав на посивілі опісля ночі вікна.

томився і не сила було більше йти.

заводи видихали в небо купчастий ніби хмари дим

і в світі панувала дзвінка тиша,

не чутно було як дрібно шурхотить десь миша в куті кімнати

гуртожитку

де є нічліг.

старий "донбас" підперся до стіни

всім тілом металевим і важким,

весь списаний невідомими рівняннями,

і глузував чудак розтріпаний Ейнштейн – показував язика зі стіни.

ти вже давно у теплій постелі в погоні

за тими снами,

що танули через нічні розмови

в горнятах випитої кави.

а я піду непевно

в ранкові сутінки,

й затисну міцно в кулаку сніжинку,

що випадково знайшла притулок

у моїй

долоні. 

НАД ВУЛИЦЕЮ ПРАВДИ

Я і дорога, і правда, і життя.

(Івана,14)

Це найостанніше цього року листя акації 

поважно плистиме горілиць над глевкою землею

знесилене

над побиті колін моїх тонкі прямокутники

над осяяні очима хрести церкви Катерини

над вечір сонний закутаний у теплий шарф

над понурі шиферини -  сірі кепки будинків

над вулицею де я спіткнувся був

об камінь науки 

і пустив за вітром свої конспекти - паперових пташок

істинно вам кажу

над цим усим 

плистиме той листок пожухлий

дірявий

як байдарка вкрадена вітром що не має гребця

як просмалений недопалком сведер

потріпаний 

як державні стяги, забуті на стовпах після Дня Незалежності 

так повільно і мовчазно над вулицею Правди вмирає осінь

Над вулицею Правди, де гучно брешуть собаки 

Над вулицею Правди де хропе хмільне сонце щоночі

Над вулицею Правди де молитви найперше потрапляють в печінки

щирих вуличних  філософів

Над вулицею Правди

де у неозорому, щільному дощовику туману

тужливі краплини глоду у звивистих сухоруких осінніх гілляках нависають

над срібними головами рибалок, що несуть вудки мов списоносці

переможно до Яхт-Клубу

Вулиця Правди коротка, влучна, нещадна, мов арбалетний болт

впивається в груди синього на зупинці трамваю

де

двійко божих контролерів Павло та Іванка

витягують на світ і дарують

кількоро абонементів на коштовні двотижневі курси Спасіння душі

теплотрасним подвижницям Валентині, Надії, Любові та Вірі.

Над вулицю Правди 

Над рапсодію 

листа

Франца

акацієвого

Червона хрущовка

 червона хрущовка гостроплеча 

сопе гучно у двір підперезаний мереживом 

білизни - прання

так, що хитається лавка крива

мов дід, що спирається на костурі

дивимось своїми вікнами - очиськами

на жовтий світ

на синь води

як чайки тішаться, бо ранок квітня

як баржі клюють зерно 

ми одні біля порту стоїмо

плечо до шибки

стіна до спини

губи чорні як гракове пір’я 

брати вечірнього бризу - босяки ялтинські

здійняли кашкета червоного мого

і жбурнули в лиман гонористий 

незграбним корабликом попливе у Радісний Сад

я розгублений 

один

хрущовка червона

одна

дихає вітром одна

стара шовковиця

Ut queant laxis (гімн Івану Хрестителю)

 

solve polluti

ранок кволий

равликом виповзає з мушлі сорочки –

ДО неба

дзиґа закручується

РЕставруються душі

з першим промінням сонця

з першими нотами цвіркунів

МІста творяться з плоті 

з попелу

тягнуться вулицями пальці

вилиці випирають мостами

ФАсади будинків – обличчя

засклені очі

Ми – нота СОЛЬ

Ми – сльози землі

земЛЯ –

СІра миша

п'яне сонце

котиться Спаським узвозом
червоне, розпашіле 
од задухи
світ перевертається догори дриґом:
дерева, будинки, люди зустрічні
жінки стривожено ахають
заламують руки до серця
здивовані чоловіки 
не можуть втямити
як це так сталось
а діти малі
тицяють пальцями
і заходяться сміхом
бо п’яне сонце
котиться
котиться
котиться
Спаським узвозом
а слідом за ним 
перекочуюсь й я
а слідом за мною
мій ровер
що за мить до того
втрапив у діру в асфальті

Гра в баскетбол пробитим місяцем

Перші дні жовтня -

продовження мужицького літа

їдкий дим горілої трави повзе понад антени

сталінок тутешніх добропорядних, огрядних

в зелених фартухах

гострий запах свіжого бульону з відкритих вікон

лоскоче ніздрі

і кашель громохкий коронавірусний малокровного мосту -

гримить раз по раз в повітрі

в долині Каскадного скверу

лежить наш затишний майданчик:

там понурі кільця перекособочені

важко дихають в обличчя прілим листям

щити немічні хиляться на захід

мов колосальні кульбаби

трощений

асфальт

діри якого залатані наспіх калюжами

у них втрапить і скалічиться ще не одна нога

буремна

ми граємо тут в баскетбол

розпашілим

місяцем

пробитим

що свище,

як легені астматика

велика акацієва голка стирчить в його боку

і він вже не стрибає

а перекочується

тіла наші

обгорнуті

футболками

напинаються вітром з лиману

промоклі від солоного дощу

штурхаються

азартні

швидкі

блокують кидки

руки

скарлючені

як стовбури гледичії

гасаємо, як вітрильники між буями

як сірники між пальцями курця

перестрибуємо через тих хто збивається з ніг

приправляючи це все дійство обсценною лексикою

опівночі

зойки і крики наших повержених

стихнуть

І ліхтарі засяють надновими сумирно над нашим майданчиком

ми розлетимося граками, кожен до своєї гілки

і місяць триочковим пролетить повз кільце великої ведмедиці

Звуковий силует Миколаєва: Олег Дорош: «Сонце – невід'ємний символ Миколаєва»

Звуковий силует Миколаєва: Олег Дорош: «Сонце – невід'ємний символ Миколаєва»: 

Презентація нового видання   миколаївського поета Олега Дороша «Сонце на рейді», яка відбулася 9 жовтня в бібліотеці імені М.Л. Кропивницького.

Звуковий силует Миколаєва