котиться
Спаським узвозом
червоне, розпашіле
од задухи
світ перевертається догори дриґом:
дерева, будинки, люди зустрічні
жінки стривожено ахають
заламують руки до серця
здивовані чоловіки
не можуть втямити
як це так сталось
а діти малі
тицяють пальцями
і заходяться сміхом
бо п’яне сонце
котиться
котиться
котиться
Спаським узвозом
а слідом за ним
перекочуюсь й я
а слідом за мною
мій ровер
що за мить до того
втрапив у діру в асфальті
-
листопад вітром розтерзаний, всохлий, відламується з осені неквапкий лет його кволий, вимучений: лиє води іпохондрик зранку, вдень, ввечері...
-
І ніч кошлатиться понад лиманом де стирчать із води химерні буйки - магічні ковпаки чарівників що зачаїлись на глибині яхти викинулись на...
Немає коментарів:
Дописати коментар