Червона хрущовка

 червона хрущовка гостроплеча 

сопе гучно у двір підперезаний мереживом 

білизни - прання

так, що хитається лавка крива

мов дід, що спирається на костурі

дивимось своїми вікнами - очиськами

на жовтий світ

на синь води

як чайки тішаться, бо ранок квітня

як баржі клюють зерно 

ми одні біля порту стоїмо

плечо до шибки

стіна до спини

губи чорні як гракове пір’я 

брати вечірнього бризу - босяки ялтинські

здійняли кашкета червоного мого

і жбурнули в лиман гонористий 

незграбним корабликом попливе у Радісний Сад

я розгублений 

один

хрущовка червона

одна

дихає вітром одна

стара шовковиця


Ut queant laxis (гімн Івану Хрестителю)

 

solve polluti

ранок кволий

равликом виповзає з мушлі сорочки –

ДО неба

дзиґа закручується

РЕставруються душі

з першим промінням сонця

з першими нотами цвіркунів

МІста творяться з плоті 

з попелу

тягнуться вулицями пальці

вилиці випирають мостами

ФАсади будинків – обличчя

засклені очі

Ми – нота СОЛЬ

Ми – сльози землі

земЛЯ

СІра миша


п'яне сонце

котиться Спаським узвозом
червоне, розпашіле 
од задухи
світ перевертається догори дриґом:
дерева, будинки, люди зустрічні
жінки стривожено ахають
заламують руки до серця
здивовані чоловіки 
не можуть втямити
як це так сталось
а діти малі
тицяють пальцями
і заходяться сміхом
бо п’яне сонце
котиться
котиться
котиться
Спаським узвозом
а слідом за ним 
перекочуюсь й я
а слідом за мною
мій ровер
що за мить до того
втрапив у діру в асфальті

Гра в баскетбол пробитим місяцем

Перші дні жовтня -

продовження мужицького літа

їдкий дим горілої трави повзе понад антени

сталінок тутешніх добропорядних, огрядних

в зелених фартухах

гострий запах свіжого бульону з відкритих вікон

лоскоче ніздрі

і кашель громохкий коронавірусний малокровного мосту -

гримить раз по раз в повітрі

в долині Каскадного скверу

лежить наш затишний майданчик:

там понурі кільця перекособочені

важко дихають в обличчя прілим листям

щити немічні хиляться на захід

мов колосальні кульбаби

трощений

асфальт

діри якого залатані наспіх калюжами

у них втрапить і скалічиться ще не одна нога

буремна

ми граємо тут в баскетбол

розпашілим

місяцем

пробитим

що свище,

як легені астматика

велика акацієва голка стирчить в його боку

і він вже не стрибає

а перекочується

тіла наші

обгорнуті

футболками

напинаються вітром з лиману

промоклі від солоного дощу

штурхаються

азартні

швидкі

блокують кидки

руки

скарлючені

як стовбури гледичії

гасаємо, як вітрильники між буями

як сірники між пальцями курця

перестрибуємо через тих хто збивається з ніг

приправляючи це все дійство обсценною лексикою

опівночі

зойки і крики наших повержених

стихнуть

І ліхтарі засяють надновими сумирно над нашим майданчиком

ми розлетимося граками, кожен до своєї гілки

і місяць триочковим пролетить повз кільце великої ведмедиці




абрикоси

щоранку,

коли солоне і довге, ніби в’ялені макаронини, проміння паде на 

лоно землі,

із ще сонних долин, де рясно плачуть трави на схід сонця,

розсікаючи густі тумани, пропахлі гострим запахом скошеного 

жита,

від якого зводить язик та хочеться чхати,

виринаємо ми —

металеві й стрункі піонери дикого степу.

в самоті, ніби останні пророки,

кричимо в порожнечу

з усієї сили.

зціпивши від болю й нудоти дизель-двигуни,

ми благаємо припинити цей біг і відпустити до світлого раю,

де так чарівно пахне соляркою та смолою, і запашною кіптявою,

яку хочеться вдихати на повні металеві легені.

проте оскаженілі машиністи лише підганяють вперед

і ми біжимо до інфікованих невимовним сумом сірих брудних 

вокзалів,

де на перший погляд приємні, усміхнені провідниці запрошують 

нових подорожніх —

порожні бляшанки людей зі шпротами та консервами, 

мінеральною водою, з вареними яйцями

та смердячими шкарпетками і немитими головами.

і їхніх дітей, які обов’язково обірвуть фіранки в вагонах, які будуть 

волати та вовтузитися всю ніч,

до самого ранку.

любий, милий Начальнику Південно-Західної залізниці,

якщо ти чуєш наші скромні молитви,

благаємо!

допоможи дістатись

хоча б рідної та такої жаданої Долинської,

адже там продають соковиті та жовті, як Божий день,

абрикоси.

У баркасі

листопад вітром розтерзаний, всохлий,

відламується з осені неквапкий лет його кволий, вимучений:

лиє води іпохондрик 

зранку, вдень, ввечері і вночі почерепично рахуючи хребці

і ребра

будинків

по Вулиці Терасній
там до моїх мешт наїджених багнюкою

цуценя дурне
тулиться 

носом вологим

шукає долоню втирається в рукави 

замерзле

і мокре

коли у вікнах Сухого Фонтану

заширмлюють безмовно

очі, телевізори, сни

дрібноту блохасту горну у куртку

я - баркас у водах тих темних

я - баркас на який ти сподіваєшся скавуцюро,

за який чіпляєшся пазурями дрібними

в якому тряско сподіваєшся збути зиму

і ми як луска жовточеревого полоза

попри облуплені скелі сталінок і хрущівок 

попри хижу бруківку Обсерваторної
через болотисті газони і відчинені люки Нікольської

через колючі антени акацій провулку Радіо

пливемо
прямісінько
до водовежі Шухова

Як день пізнає берег інший

Ти, малеча, пізнаєш
нутро багатоквартирної буди
й чогось придумаєм
на вечерю


 

Статті та фото з презентації збірки "Сонце на рейді"

https://svidok.info/ru/evidence/56040?fbclid=IwAR2zXjLILU4lQw7YB9CA04qjg-W6krObiL7FW2CFU2SmEuJCQJ-l8dcYDTQ

https://www.0512.com.ua/news/3172360/vzaimootnosenia-goroda-i-celoveka-nikolaevskij-poet-oleg-doros-prezentoval-svoj-novyj-sbornik-stihotvorenij-foto?fbclid=IwAR0r8HQ2ibCx4DRd7IPfQ7eaFIBGSKPlw3ub8vMiu9B6cqtmBK5eCz7NsI0

https://nikvesti.com/news/culture/231562

https://shipovnik.ua/novosti/80173

https://inshe.tv/nikolaev/2021-10-11/636359/

автор фото: Александр Чокой
автор фото: Александр Чокой
автор фото: Александр Чокой
автор фото: Александр Чокой



Хто не буде третім

В п’ятницю пообідді біля фізіономії Гмирьова

Побилися два молодих поети

Просто закінчувалося питво

Коротко стрижена трава соломиться від спеки

Секунданти – ліниві ясени без кайданок

Сонце роз’ятрює кров 

Розум стискає у власних лабетах

Один з них марив себе екверлібристом

Вміло мандруючи манівцями мелодики

Забуваючи коми

Крокував мов бузьок - прокладав містки

 між ритмом та римою

Інший вдавав із себе раба демократичних метрик

Довершено цілив сонетами в серця дівочі

Знав багато рим зі словами любов-кров бити-любити

Подейкують що зачепились вони за форму

Якоже у пошуках істини й правди

Слово за слово і після нетривалого репу

Пішли в хід аргументи для поета звичні: 

“В руках их могучих блестят топоры,

В очах - роковое решенье…”


Виглядало це дійство вельми епічно

хоча є версія інша,

аво спитайте в Гмирьова як все відбувалось:


“А набат мятежным словом

                         Бьет их по сердцам:

Смерть врагам! Долой оковы!

                         Жизнь и честь борцам!”



Розбіжності виникли щодо призначення поезії:

Служити народу химерній правді нескінченності просто-ро-часу?

Поетовій тожсамости чи деконструктивного постмодернізму візії?

Важко віднайти справедливого коли

Причина конфлікту можливо стосується справ інтиму

і не проблем метафізичних

Бо є версія більш ймовірна


Побилися вони

Через дівку з гуртожитку тутешнього педіну

Дарину з села Дорошівка,що вчилась заочно

І нібито одного поета звали Дорошем,

Але це не точно

Знову не стерпів Гмирьов

Дядько суворий зі шляхетних металів

Загартований полум’ям не помаранчевих революцій

За що ці хлопаки проливають кров на отсьому майдані

за любов?

І поглядом зиркає донизу гнівно:

«Под знамя восстанья, под знамя борьбы.

                  Во имя труда и свободы,

                  Стекаются грозно отвсюду рабы,

                  Как шумные, вешние воды..

Слухай ти, пролетарій, писка свого стули,

Твій час вже скінчився

Раптово уривається бійка

Мовчи й подивись на газони оці, на отсі ліхтарі
Бо бачиш востаннє їх

І з усього розмаху, без образ од всієї дрібнобуржуазної душі

во ім”я отця і во сина 

В мармизу Гмирьова 

летять порожні пляшки


шоста ранку

шшшшш-шшшшшш-шшшшшш

шшш-шшш-шшшшшш-шшшш

шшшш-урхіт хвиль

шшш-шшшипіння мітли

двірни

ці

зорі замітає

під ногами

шшш-шшш-шшшикуйсь

шшшшш-шшшшшшш-шшшшш

шшш-шшш-шшшшшш-шшшш

шшш-оста

ранку

я відпливаю озерами дощу

відображення будинків

дерев гілки

Мені показують язики

ииииииииииииииииииии

шшш-шшшш-шшшшш-шшшшш

шшшш-шшш-шшшшшш-шшшш

шшш-оста

runку

булочка з маком

americano

тане, збивається з ніг

сніг

шшш-шшшш--шшшшшш

шшш-шшшш--шшшшшшшш

шшш

в зелений автобус

не встиг

чекатиму до весни

сни

шшшшшшшшшшшшшшшшшшш

шшшшшшш-шшшш-шшш

шшш-оста

тридцять

Вечірній дзен


розлилася темрява на шорсткому папері, 
як зірки — сни, як снів — зірки
кипить самотньо чайник, руки у кишенях

один на кухні воїн — просить їсти
з крана накрапає,
дрібні краплини в надії дістатися землі, 
все б’ються об сталеву мийницю
долоні вогкі, білі, місяць, мовби
спроквола товчуть у мисчині біле тісто
біле світло у вікно ллють байдужі ліхтарі,
весь всесвіт стискається у краплину-крапку

на кухні цій, де під люстрою наввипередки мліють комарі,
де час немає ще
початку

Передача "Альтанка" - нова поетична книга Олега Дороша "Сонце на рейді"

 




Осінні коти

 ****


осінні коти

линуть

до рук

мов риби

при березі

мілкої річки

шукають

ласки

хвостами зачіпають

щоки і ніс

ти як вони - безпритульний

і не вписаний жодними рамками

в місто

будуєш для них

дім зі своїх долонь

а коти

пухнасті

і теплі

муркочуть

муркочуть

муркочуть

тобі

на вухо

цю розмірену симфонію

осені

мур-р - жовтопад заливає обличчя

мур-р-р -пожухле сонце звалилось на віття

мур-р-р-р кричиш у водостічні труби у відчаї

мур-р-р-р-р - співаєш під мелодії покручених дерев.

і коли ти ідеш

двійко котів біжуть перед тебе

плутаються між ногами

чорний і білий -

Михаїл

Гавриїл

мій дідо має широкі як небо долоні

                                                            пам'яті мого діда - Товарницького Степана Андрійовича 



мій дідо має широкі як небо долоні
він здатен затулити ними мене
від сильного вітру чи злих людей.
теплі й м"які
як свіжоспечений хліб
вони лягають мені на скроню
і пахнуть так млосно.
і коли хмари насунуть з трибуховецького лісу
і вниз паде холодний, невгамовний дощ
я залишаюсь на лавці
і співаю тихесенько пісню
Адже я не боюся.
дідо пригорне
мою кудлату голову.
а я чутиму як гупає його серце
глухо
як краплі великі по збитій чобітьми землі



сніг лапатими широкими грудьми

*** сніг лапатими широкими грудьми лягав на посивілі опісля ночі вікна. томився і не сила було більше йти. заводи видихали в небо купчастий ...