В п’ятницю пообідді біля фізіономії Гмирьова
Побилися два молодих поети
Просто закінчувалося питво
Коротко стрижена трава соломиться від спеки
Секунданти – ліниві ясени без кайданок
Сонце роз’ятрює кров
Розум стискає у власних лабетах
Один з них марив себе екверлібристом
Вміло мандруючи манівцями мелодики
Забуваючи коми
Крокував мов бузьок - прокладав містки
між ритмом та римою
Інший вдавав із себе раба демократичних метрик
Довершено цілив сонетами в серця дівочі
Знав багато рим зі словами любов-кров бити-любити
Подейкують що зачепились вони за форму
Якоже у пошуках істини й правди
Слово за слово і після нетривалого репу
Пішли в хід аргументи для поета звичні:
“В руках их могучих блестят топоры,
В очах - роковое решенье…”
Виглядало це дійство вельми епічно
хоча є версія інша,
аво спитайте в Гмирьова як все відбувалось:
“А набат мятежным словом
Бьет их по сердцам:
Смерть врагам! Долой оковы!
Жизнь и честь борцам!”
Розбіжності виникли щодо призначення поезії:
Служити народу химерній правді нескінченності просто-ро-часу?
Поетовій тожсамости чи деконструктивного постмодернізму візії?
Важко віднайти справедливого коли
Причина конфлікту можливо стосується справ інтиму
і не проблем метафізичних
Бо є версія більш ймовірна
Побилися вони
Через дівку з гуртожитку тутешнього педіну
Дарину з села Дорошівка,що вчилась заочно
І нібито одного поета звали Дорошем,
Але це не точно
Знову не стерпів Гмирьов
Дядько суворий зі шляхетних металів
Загартований полум’ям не помаранчевих революцій
За що ці хлопаки проливають кров на отсьому майдані
за любов?
І поглядом зиркає донизу гнівно:
«Под знамя восстанья, под знамя борьбы.
Во имя труда и свободы,
Стекаются грозно отвсюду рабы,
Как шумные, вешние воды..
Слухай ти, пролетарій, писка свого стули,
Твій час вже скінчився
Раптово уривається бійка
Мовчи й подивись на газони оці, на отсі ліхтарі
Бо бачиш востаннє їх
І з усього розмаху, без образ од всієї дрібнобуржуазної душі
во ім”я отця і во сина
В мармизу Гмирьова
летять порожні пляшки
Немає коментарів:
Дописати коментар