Олег Дорош

Олег Дорош. Поезії та Миколаїв

Олег Дорош "Ти і це місто"

Олег Дорош "Сьогодні і завжди"

Олег Дорош. Поезії

Олег Дорош "Небо порту нічного"

барбариски

зелені, мов очі собак уночі, ліхтарі висвічують розчеnірені пальці дерев, що тягнуться до облізлих рудих вагонів, напханих цукерками до самого верху, і повітря, м'ятне й липке, як годиться у липні, липне до щік і до носа - так приємно, що не буду витирати його рукавом "з третьої колії відправляється потяг", - лагідний жіночий голос відкілясь з неба до мене говорить ія звертаю на стежину тоненьку, що звивається уздовж Абіссініі повз бородатих залізничників, спокійних, як вечір при заході сонця, що шукають метали, і один попросить в мене кілька гривень на дюшески, на барбариски • Абіссінія - самоназа мікрорайону в Миколаєві

Тернопіль стрічає мене співом ластівок

Юрку Матевощуку
+++
Тернопіль стрічає мене співом ластівок,
холодом привокзального неба,
натягнутим над головами волоцюг ранкових,
то вимагають гроші в перехожих, мов голуби хліба,
молитвами до Святої Марії
двох монашок,
яким допомагаю
затягнути здоровенні валізи
у без того заморений потяг.
я занурююсь в рожеві, тонкі артерії вулиць,
лину спрoквола слимаком площею,
жадібно ковтаю повітря -
тонке, неозоре,
поки не потривожене гуркотом машин і присутністю люду,
висіяне в геометрію червоних будинків,
пузатої бруківки та газонів кошлатих
росою дрібною,
росою зимною,
росою гіркою.
спинюсь біля собору
і чекатиму першого двірника - передвісника сонця,
п'янчужок, що вертаються до домівок із ночі, співаючи «червону руту»,
і розвихреного Матевощука,
що той певно проспав годину, на котру ми мали здибатись.

Маяк

І ніч кошлатиться понад лиманом де стирчать із води химерні буйки - магічні ковпаки чарівників що зачаїлись на глибині яхти викинулись на пісок немов кити без'язикі жадібно вдихають вологість ночі я тут однісінький-один на березі тіло моє - маяк Господи подай хліба й рибини саме те, що зараз потрібно до пива! і коли мене раптом полишать сили темінь води вороже наступатиме на ноги хтось ледь вловимо прошепоче на вухо: «світи!» ІІ добрі люди пілігрими всі інші нужденні ідіть на світло моє У мене є пиво, любі У мене є пиво темне й густе як ранкові тумани чисте й солоне як сльоза Господня і прохолодне як небо що над вашими головами тож впивайтесь до схочу і лягайте в траву спочивати сон у жменю між пальці мов крізь сіті пролазить підступний і ножем застрягає у горлі що неможливо кричати молити молитви мовчки рахувати овечок чи кількість прожитих днів і хвилин і секунд засинати а як на ранок голова піде обертом мов чортове колесо шалене Я вам іще по келиху наллю Ви пийте за мене за себе за долю зрадливу

подорожній

«Сьогодні в путь виходжу я
 і сила Христа зі мною»
 Щит Св. Патрика 

«удачі тебе, брат», -
прошепоче апостол,
у білому кашкеті на милицях,
якого випадково зустрінеш тут, на вокзалі
і пригостиш гіркою святою водою.
Яскраві вогні, небезпечні залізничні переїзди, світлофори —
металеві яблука, придорожні дерева -
все це манить тебе блаженного,
потребує
твоєї присутності.
ти йдеш до них невідворотно.
ти смієшся, коли розбиваєш ноги у кров,
коли заганяєш скалки.
цей потрісканий перон, порожні однакові люди,
вічно голодні голуби, годинник, який перестав йти ще в 90-х,
запах кислих пиріжків з капустою,
ба навіть мєнти, що сновигають без діла, як привиди.
все це для тебе.
твій одвічний супокій.
твоя безкінечна реальність,
нірвана, якщо хочеш.
дістань свою губну гармонь
І заграй на ній пронизливий блюз,
танцюючи на коліях дивний танець відчаю
та свободи,
здіймай руки угору, ніби це язики пломеню,
перескакуй з рейки на рейку, ніби еквілібрист,
балансуй на одній нозі,
рухай плечима в такт поїздам.
І не звертай ні на кого уваги.
удачі тебе, брат.

+++
це місце,
де ти спинився на спочин,
надто хистке:
тут смердить підлою смертю.
повний місяць наливається жовтою кров'ю,
затікає за ширми стривожених хмар
химерних душ подорожніх померлих.
клени при дорозі спокійні, в задумі
мовчать,
хоча, певно, все знають,
лише позирають таємничо з-під могутнього лоба.
волосся розпустивши до самої твердi земної,
і прикусивши довгі, як лози, язики.
в траві шипить слизька змія -
спокушається жалити п'яти,
підступно,
як повелося з давніх віків.
але ти того не відаєш.
ти стоїш поміж
кривих, заляпaних мазутом рейок, які віддають тепло минулого
дня,
і намагаєшся його забрати у свої долоні без рештки.
хукаєш на неслухняні пальці
і пара з рота твого: молочно-зелений туман,
виходить і полонить долини,
і дорогу,
якою іще йти.

схоже вічність прихована в ночі

схоже вічність прихована в ночі
в повітрі тут на старій як світ
Шухівській вежі
як древні кити у Південному Бузі
що тримають на спинах
страхи і мрії людей
баба Надія
працівниця водоканалу
зганяє нас звідси ізнизу
сакральною лайкою
під мелодію цвіркунів
і це мереживо матюків
октав
і синкопів
здіймається в небо
зачинається дощ
і ми танцюємо танці шалені
до ранку далеко
і краплі великі січуть
сонцем обпечені плечі
кричу
цодуху
ніби сам Бог мене має почути
мій час ще не скоро!
благословенний цей вечір
і зорі
і обличчя друзів моїх
і подібний до причастя
кислий портвейн
що застрягає у горлі