подорожній

«Сьогодні в путь виходжу я
 і сила Христа зі мною»
 Щит Св. Патрика 

«удачі тебе, брат», -
прошепоче апостол,
у білому кашкеті на милицях,
якого випадково зустрінеш тут, на вокзалі
і пригостиш гіркою святою водою.
Яскраві вогні, небезпечні залізничні переїзди, світлофори —
металеві яблука, придорожні дерева -
все це манить тебе блаженного,
потребує
твоєї присутності.
ти йдеш до них невідворотно.
ти смієшся, коли розбиваєш ноги у кров,
коли заганяєш скалки.
цей потрісканий перон, порожні однакові люди,
вічно голодні голуби, годинник, який перестав йти ще в 90-х,
запах кислих пиріжків з капустою,
ба навіть мєнти, що сновигають без діла, як привиди.
все це для тебе.
твій одвічний супокій.
твоя безкінечна реальність,
нірвана, якщо хочеш.
дістань свою губну гармонь
І заграй на ній пронизливий блюз,
танцюючи на коліях дивний танець відчаю
та свободи,
здіймай руки угору, ніби це язики пломеню,
перескакуй з рейки на рейку, ніби еквілібрист,
балансуй на одній нозі,
рухай плечима в такт поїздам.
І не звертай ні на кого уваги.
удачі тебе, брат.

+++
це місце,
де ти спинився на спочин,
надто хистке:
тут смердить підлою смертю.
повний місяць наливається жовтою кров'ю,
затікає за ширми стривожених хмар
химерних душ подорожніх померлих.
клени при дорозі спокійні, в задумі
мовчать,
хоча, певно, все знають,
лише позирають таємничо з-під могутнього лоба.
волосся розпустивши до самої твердi земної,
і прикусивши довгі, як лози, язики.
в траві шипить слизька змія -
спокушається жалити п'яти,
підступно,
як повелося з давніх віків.
але ти того не відаєш.
ти стоїш поміж
кривих, заляпaних мазутом рейок, які віддають тепло минулого
дня,
і намагаєшся його забрати у свої долоні без рештки.
хукаєш на неслухняні пальці
і пара з рота твого: молочно-зелений туман,
виходить і полонить долини,
і дорогу,
якою іще йти.