Тернопіль стрічає мене співом ластівок

Юрку Матевощуку
+++
Тернопіль стрічає мене співом ластівок,
холодом привокзального неба,
натягнутим над головами волоцюг ранкових,
то вимагають гроші в перехожих, мов голуби хліба,
молитвами до Святої Марії
двох монашок,
яким допомагаю
затягнути здоровенні валізи
у без того заморений потяг.
я занурююсь в рожеві, тонкі артерії вулиць,
лину спрoквола слимаком площею,
жадібно ковтаю повітря -
тонке, неозоре,
поки не потривожене гуркотом машин і присутністю люду,
висіяне в геометрію червоних будинків,
пузатої бруківки та газонів кошлатих
росою дрібною,
росою зимною,
росою гіркою.
спинюсь біля собору
і чекатиму першого двірника - передвісника сонця,
п'янчужок, що вертаються до домівок із ночі, співаючи «червону руту»,
і розвихреного Матевощука,
що той певно проспав годину, на котру ми мали здибатись.